Для Вас батьки
Виховуємо у дошкольника свідоме ставлення до себе
- Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.
- Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.
- Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаеш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.
- З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.
- Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комуь-чомусь переваг та відмова від них.
- Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукта.
- Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.
- Заохочуємо робити припущення, обгрунтовувати та висловлювати власну думку.
- Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.
- Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, засередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.
- Дбаємо про розвиток мовленнєвої особистості, намагаємося не уподібнювати зайняття з мови урокам.
- Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей, що навколо та самої себе.
- Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та "млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.
- Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо пріоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.
- Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а важливий засіб спілкування.
- Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого розвтику дошкольника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді як саме він є важливим показником особистісного ставлення вихованця.
- Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.
- Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навченний не означає "розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання - вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винести для себе щось корисне з примусового читання?
- Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною діяльністю дитини.
- Спокійно розглядаємо разом з дитиною людьське тіло, повідомляємо елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.
- Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя, призначення статевих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо диференціювати статеву належність людини.
- Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби, самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання та неблагополуччя.
- Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому, для життя і здоров'я; обігруємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині апробувати елементарні способи виходу з них.
- Виховуємо основні фізичні якості: вправніть, витривалість, доступні вікові силу та швидкість, схильність до рухової активності.
- Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї звички протистояти нездоровим впливам.
- Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти, підтримувати, доступними способами поліпшувати його.
Обов'язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки.
Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:
- Обов'язок перед самим собою;
- Перед сім'єю;
- Перед державою;
- Перед іншими людьми.
Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:
- не можна байдикувати, коли всі працюють;
- не можна сміятися над старістю;
- не можна вступати в суперечки з дорослими;
- не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
- не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
- не можна робити те, що засуджують старші;
- не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
- не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
- не можна сидати обідати, не запросивши старшого;
- не можна чекати, доки з тобой привітається старший, ти повинен привітатися першим.
Чи доводилось вам, шановні, замислюватись над тим, які ми всі різні — не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками — взагалі за ставленням до життя? Напевне, в цьому є свій сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і відкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але навіть і в розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, те спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість у ставленні батьків до своїх дітей ми й поведемо розмову.
Розпочнемо з елементарного — зі спостереження. Його об'єктом оберемо мам, які гуляють зі своїми синами й доньками на дитячому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко поділити їх на два типи: "Ти не забився? Тобі не боляче?" — розпачливо запитують перші, і "Нічого, до весілля заживе", — оптимістично коментують другі, якщо дитина впала з гірки, гойдалки, забилася, придушила пальчик абощо. І реакція дітей практично завжди відповідна: одні малята починають голосно та невтішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю "травмою" і хоробро терпіли біль; інші "мужньо" піднімаються, тамуючи біль, повторюючи мамині слова та намагаючись не показати, що їм боляче, і навіть посміятися із себе і з того, що з ними сталося.
Що це? Підвищена чутливість до болю в одних і не сприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного, уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може щось інше? Щоб розібратися, поміркуймо над тим, що вже засвоїли ці дві групи малят. Перші зрозуміли таке: падати боляче,чим голосніше кричиш — тим більше співчуття викликаєш; завжди можна розраховувати на те, що тебе втішатимуть;можна вигідно використати становище потерпілого, звинуватити за свою невдачу когось або щось і завжди знайти собі підтримку в дорослих. Діти другої групи, які не зосереджуються на невдачах, не чекають щохвилини чиєїсь допомоги, навчаються на власних помилках безпечної поведінки, у них гартується сила волі, виробляютьсясамостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети, ставлення до життя оптимістичне.
Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидаються на допомогу, виходячи, насамперед, із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять "загоювати рани" і не хочуть замислюватися про те, що рано чи пізно їхнім чадам все одно обов'язково доведеться зіткнутися в реальному житті з набагато більшими проблемами та труднощами, а поряд може нікого не бути. Незагартованій дитині загрожує велика небезпека зламатися під тягарем сучасного життя. Проте не завжди виправданою є і позиція другої групи батьків. Адже спрощене ставлення до дитячих проблем може призвести до виникнення великої дистанції в стосунках. Дитина може втратити потребу у прихильності до близьких людей, її поведінка стає неконтрольованою, необережною, що може бути небезпечним, призвести до травмування. І хоч це крайнощі, їх треба передбачати у стосунках з дітьми.
Отже, погодьмося: входження малої дитини в самостійне життя має бути доцільно організоване батьками без зайвої авторитарності, але й без надмірного потурання.
Чи можна казати про те, що одні батьки люблять своїх дітей більше, а інші — менше? Правильно, мабуть, було бсказати, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, гідного життя, свій власнийжиттєвий досвід та нереалізовані мрії. Більше того, внутрішня потреба батьків мати й любити дитину, бажання виростити її здоровою та щасливою часто перебуває у суперечності із зовнішніми об'єктивними причинами: незнанням та невмінням це робити, з несприятливими умовами реалізації цих прагнень та із нездатністю подолати стереотипне мислення про те, що виховання дитини — приватна справа: моя, мовляв, дитина — як хочу, так і виховую.
Цікаво, що батьки виховують своїх чад здебільшого так, як виховували у дитинстві їх самих. І не втомлюються прицьому дивуватися, що ефект часто виявляється протилежним бажаному, тому, якого свого часу досягли їхні батьки.А причина в тому, що немає однакових батьків, як немає однакових дітей. Кожна особистість неповторна й самоцінна, і до кожної бажано шукати свій підхід.
У питаннях виховання варто виходити саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не слід обмежувати сьогоднішнім днем. Важливо бачити велику життєву перспективу, дбати про те, щоб дитина навчилася жити у гармонії з довкіллям.
Отже, батьки повинні не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на свої помилки та самостійний вибір. Турбота про дітей зовсім не означає, що їх треба захищати від будь-яких самостійних кроків. Безперечно, доки дітлахи малі,треба бути максимально уважними до них, щоб забезпечити їх усім необхідним для життя. Адже кожна проблема, якавиникає в житті маленької дитини, — це, насамперед, проблема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все потрібнедля нормального самопочуття (тобто раціональне та вчасне харчування, належні санітарно-гігієнічні умови, доцільний режим дня тощо), вона просто може не вижити.
Однак у міру того, як дитина росте, — починаючи десь із дев'яти місяців, з
найперших її спроб вибору, батьки мають постійно й непомітно для маляти надавати йому право самому долати труднощі, які постають перед ним. Від самостійного подолання фізичних перешкод діти поступово і природно переходитимуть до самостійного, адекватного та доцільного прийняття рішень, до відповідальності за себе й свої вчинки. Отже, любов батьків та їхнє ставлення до дитини, зрештою, визначають те, як останні справлятимуться з більшістю своїх проблем.
Дорогою до садочка...
Вранці батьки поспішають на роботу,а діти — ні... Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка, навіть якщо він розташований поруч з будинком, є чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?
Вранці малюки, які не виспалися, вередують,батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?
Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, у дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.
У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно — зате весело!
Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна використовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.
Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад, зелений, і називає предмети тільки цього кольору. За кілька днів — жовтий тощо.
За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самими правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища, казкових героїв.
Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показати, як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.
Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад «Руда, хитра... (не відгадав — продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
Ось так. Спробуйте! Можливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам втомливою та одноманітною.
Це набуває особливого значення, коли на сім'ю обрушуються всілякі напасті або виникає конфлікт. У сімейних стосунках може виникати напруженість, коли проходить перевірку здатність ефективно обмінюватися інформацією, наприклад в екстреній ситуації або ситуації підвищеної емоційності.
У такі періоди велике значення має не те, через які труднощі та розбіжності доводиться пройти сім'ї, але як це відбувається. Це "як" безпосередньо залежить від уміння спілкуватися один з одним.
Періоди напруженості піднімають багато важливий питань, що стосуються спілкування, які вимагають чітко-1-ї відповіді:
Зіштовхнувшись із серйозним викликом, чи можуть члени сім'ї продовжувати в достатній мірі інформувати один одного?
Чи можуть вони зберігати надійний зв'язок?
Чи можуть вони виражати свої щирі почуття і потреби?
Чи можуть вони прислухатися до турбот один одного?
Чи можуть вони без побоювання висловлювати незгоду?
Чи можуть вони отримувати користь з постійного обміну інформацією, поглиблюючи довіру і близькість?
Ефективне спілкування - це навичка, необхідна всім членам сім'ї, щоб успішно виконати всі ці завдання і відповісти на всі питання.
Щоб підтримувати спілкування на належному рівні, одиноким батькам необхідно точно змоделювати, чого вони хочуть. Неговірка мати, яка скаржиться на те, що діти надто мовчазні, криклива мати, репетує на дітей, які голосно шумлять, саркастична мати, яка ненавидить, коли власні діти піднімають її на сміх, - такі матері лише моделюють і заохочують поведінку, яку жадають виправити.
Насамперед, якщо дитина погано себе веде, батько повинен запитати самого себе: "Чи не я подаю їй поганий приклад або ще якимось чином сприяю до такої поведінки?" І якщо це так, то самий вірний спосіб допомогти дитині змінити поведінку, це спочатку змінити свою власну.
Що таке спілкування і чому воно так важливо?
Найпростіший спосіб оцінити важливість спілкування - це подумати про нього як про обмін інформацією між почуттями, думками і поведінкою. Поки людина не поділиться цими даними про себе, вони залишаються конфіденційними і доступними оточуючим тільки за допомогою припущень і чуток. Щоб інформація стала доступна іншим, нею потрібно поділитися, а щоб зрозуміти оточуючих, потрібно їх вислухати.
Не існує ніякого читання думок. У кожного члена сім'ї є два обов'язки. По-перше, він повинен ділитися інформацією про себе, щоб бути правильно зрозумілим. По-друге, він повинен уважно прислухатися до інших, щоб зрозуміти їх.
Якщо члени сім'ї починають нехтувати будь-яким з цих основних моментів спілкування, їх зв'язок порушується, інформація про почуття, думки і поведінку один одного виявляється неповноцінною.
Для самих батьків вміти ділитися інформацією або бути гарними слухачами недостатньо. Вони повинні моделювати і те й інше.
Важливість спілкування стає зрозумілою, коли є недостатній обмін важливою інформацією, коли хтось занадто мало ділиться з іншими або слухає їх.
У цей момент порушується значна внутрішня психологічна потреба сім'ї - потреба знати. За це негайно доводиться розплачуватися.
Наприклад, розглянемо гіпотетичний випадок матері двох дітей молодшого шкільного віку.
Прийшовши додому з роботи, вона виявляє, що і син, і дочка по незрозумілій причині відсутні. Вони не залишили записки, де їх шукати. Мати починає турбуватися. Де діти?
Через півгодини її занепокоєння посилюється і переходить у тривогу. Що, якщо їх образили?
Ще через годину непотрібних дзвінків і безпорадного очікування вона починає відповідати на свої жахливі питання власними гіршими страхами.
Погані новини краще, ніж ніяких, тому вона сама заповнює відсутність інформації, приходячи до висновку, що діти, швидше за все, потрапили під машину по дорозі зі школи додому.
І тут вони ввалюються у двері, посміхаючись і сміючись, задоволені, щасливі бачити маму, але дуже здивовані виразом несхвалення на її зазвичай доброзичливому обличчі.
Чи не сталося чого, дивуються вони. Чи зустрічає їхня мама бадьорим: "Ласкаво просимо додому"? Ні. Замість цього на них обрушується її гнів! "Де ви були, як ви сміли втекти, не запитавши у мене дозволу?"
Чому гнів? Коли члени сім'ї порушують потреби інших у знанні, виникає занепокоєння, часто знаходить вихід в осудженні того, хто вирішив не ділитися інформацією, якої не вистачає, як у даному випадку діти Елізи. У загальних інтересах всіх членів сім'ї інформувати один одного відповідним чином.
Значить, одна з функцій спілкування - задовольняти потребу в знанні.
Спілкування виконує і ще одну функцію - висловлюючись, формувати образ власного "я". Чому так важливо висловитися?
Тому що це дає можливість членам сім'ї реалізувати другу психологічну потребу зробити так, щоб про тебе знали.
Ця функція спілкування здійснюється декількома способами:
Висловлюючись, людина висловлює свої почуття, думки, ділиться досвідом.
Висловлюючись, людина пояснює свою думку і переконання, висловлює свою точку зору.
Висловлюючись, людина отримує інформацію.
Висловлюючись, людина дає відсіч тому, що їй не подобається, займає оборонну позицію, коли відчуває себе несправедливо скривдженою.
Висловлюючись, людина вирішує розбіжності шляхом зіставлення різних думок.
Всі ці п'ять способів показують, що кожен несе відповідальність за те, що знають про нього інші. У процесі спілкування ми набуваємо публічне визнання особистості.
Щоб навчити дитину висловлюватися, батьки повинні переконатися, що дотримуються три умови:
Батьки повинні самі вміти висловлюватися.
Вони повинні хвалити дитину, що зважилася щось розповісти про себе.
Вони повинні створити таку обстановку в сім'ї, в якій дитина висловлюється не відчуває небезпеки, загрози бути ображеною чи покараною.
Навчившись висловлюватися в сім'ї, діти будуть відчувати себе впевнено і пізніше, коли їм доведеться висловлюватися в суспільстві однолітків. Вони зуміють використати інструмент спілкування, щоб відстоювати свої переконання і бажання і захищати свої права.
Дітям, які виросли в родині, де вміння висловлюватися не було виховане, не заохочувалося або навіть каралося може нанести велику шкоду і причиняти страждання.
Такі діти отримують інший навик: вміння мовчати. Замість того щоб вчитися висловлювати свої почуття і переживання, вони вчаться тримати язик за зубами. Замість того щоб вчитися відстоювати свою точку зору, вони вчаться зважати на думку інших. Замість того щоб вчитися питати, вони вчаться чекати, поки їм щось повідомлять. Замість того щоб вчитися захищатися від поганого з ними поводження, вони вчаться миритися з будь-яким зверненням.
Замість того щоб вчитися зіставляти явні відмінності, вони вчаться поступатися, щоб уникнути конфлікту. В результаті діти з таких сімей ростуть конформними. Вони схильні до небезпеки сильно залежатиме від правил, що встановлюються іншими, і не вміють відстоювати власні. Вони ризикують відмовитися від самовираження з одного лише небажання висловлюватися. У крайньому випадку в більш пізніх відносинах вони ризикують виявитися "жертвами ".
Безумовно, розповідаючи про себе, потрібно бачити допустимі межі: людина не повинна заважати говорити іншим. Зрештою, і вміння мовчати теж має одну позитивну сторону: воно має на увазі здатність слухати. Діти обов'язково повинні цьому вчитися.
Розмовляючи, не можна ображати і зачіпати оточуючих. Щоб добитися цього, батьки самі повинні змоделювати свою манеру говорити так, як їм хотілося б навчити дітей, і контролювати сімейне спілкування, стримуючи його в межах люб'язності і поваги.
Щоб зберегти родинні зв'язки і власне "я", кожен член родини повинен мати свободу і нести відповідальність за особисті висловлювання. Адже на карту поставлені - потреба знати про інших і потреба, щоб знали про тебе.
• Тренувати, буквально, від народження, систему адаптаційних механізмів у дитини і привчати її заздалегідь до таких умов і ситуацій, у яких їй потрібно змінювати форми поведінки.
• Не обговорювати при дитині проблеми, які пов'язані з дитячим садком.
• Усунути анамнестичні фактори ризику, які пов'язані з умовами соціального середовища.
• Заздалегідь дізнатися про всі нові моменти в режимі дня дитячого садка та увести їх до режиму дня дитини вдома.
• Підвищити роль загартовуючих заходів
• Якомога раніше ознайомити дитину з дитячим садком, дітьми.
• Намагатися віддати дитину до групи садка, де с знайомі діти, з якими вона грається вдома
• Позитивно налаштовувати дитину на те, що вона теж скоро туди піде.
• Вчити дитину всіх необхідних павичок обслуговування.
• Дуже важливо навчити маля гратися.
• Не загрожувати дитині дитячим садком як покаранням за дитячі гріхи, а також за неслухняність.
• Не нервувати і не показувати свою тривожність на порозі вступу дитини в дитячий садок.
• Продумати і зробити так, щоб дитина перші дні не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин.
• Продумати і зробити так, щоб дитина перші дні не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин.
• По можливості розширювати коло спілкування дитини (сусіди, знайомі тощо).
• Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.
• Постійно говорити дитині, що вона дорога, кохана тощо.
• Налаштовувати на мажорний лад. Навіювати малюку думки про те, як це чудово, що він доріс до дитячого садка і скоро почне його відвідувати.
• Налаштовувати на мажорний лад. Навіювати малюку думки про те, як це чудово, що він доріс до дитячого садка і скоро почне його відвідувати.
А тепер розглянемо, як потрібно поводитися батькам із дитиною, яка вперше почала відвідувати дитячий садок: У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею якийсь час на прогулянці, до обіду. Не запізнюйтеся хоча б у перші дні, забирайте дитину вчасно. У наступні дні поступово збільшуйте перебування дитини в групі протягом тижня, починаючи з 1—2 годин, щоб вона усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повертається
А тепер розглянемо, як потрібно поводитися батькам із дитиною, яка вперше почала відвідувати дитячий садок: У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею якийсь час на прогулянці, до обіду. Не запізнюйтеся хоча б у перші дні, забирайте дитину вчасно. У наступні дні поступово збільшуйте перебування дитини в групі протягом тижня, починаючи з 1—2 годин, щоб вона усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повертається
• Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку.
• Пограйтеся з дитиною домашніми іграшками в «Дитячий садок», де якоюсь із іграшок буде сама дитина.
• Поспостерігайте, що робить ця іграшка, яка говорить, допоможіть разом із дитиною знайти їй друзів.
• Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім'ї.
• Бережіть її нервову систему.
• Не збільшуйте, а навпаки — зменшуйте навантаження на нервову систему.
• Якомога раніше повідомте педагогів про індивідуальні особливості вашого малюка.
• Удома у вихідні дні необхідно дотримуватися такого самого режиму дня, як і в дитячому садочку
• Не реагуйте на витівки та не сваріть за вередування.
• залишіть дитину на кілька днів удома і виконуйте всі рекомендації психолога та лікаря.
З раннього віку необхідно привчати дитину до самообслуговування, до прибирання своїх іграшок, до допомоги своїм рідним у домашній роботі. Дошкільники легко і з великим задоволенням наслідують працю батьків, виконують доручення дорослих. Спочатку їм просто цікаво. А поступово, якщо в сім'ї систематично заохочують до праці, хвалять за невеликі досягнення, у них виникає бажання допомогти дорослим, складаються трудові навички і звички, проявляється працелюбність.
Дошкільний вік - сприятливий період, під час якого формуються цінні якості, необхідні людині. На основі правильного трудового виховання, отриманого в дошкільному віці, у дітей розвиватиметься бажання працювати і в старшому віці. Своєчасне трудове виховання необхідне і для підготовки дитини до школи, де зміст навчання і життя пов'язані з працею
Для дошкільників характерне прагнення до активної діяльності. Дорослим важливо давати правильний напрямок цієї активності і самостійності, організовуючи ігри дітей, різні заняття, посильний труд, а також спостереження праці дорослих.
Діти, як правило, з охотою виконують будь-яку роботу, пов'язану з домашнім господарством. Самообслуговування їх заохочує не завжди, особливо у старшому дошкільному віці.
Дитина обов'язково повинна закінчити почату роботу і виконати її охайно. Потрібно підтримувати ініціативу, яку проявляє дитина до праці.
Дорослі повинні керувати працею дітей так, щоб ця праця мала виховний характер. Дошкільника, у якого життєвий досвід дуже малий, потрібно вчити працювати. Показ, розповідання, заохочення, нагорода, заохочення до спільної праці - види роботи, за допомогою яких можна навчити і привчити дитину до праці, потрібно враховувати її емоційність, бажання гратися.
Потрібно виховувати інтерес до результатів праці, тобто знаходити радість і задоволення від закінченої справи.
Враховуючи, що гра і праця дошкільників тісно пов'язана, потрібно використовувати гру для заохочення дитини до праці, виховання бажання працювати.
Слід відзначити, що ремонтувати іграшки потрібно разом з дітьми, заохочувати до ремонту і виховувати вміння ремонтувати. Це виховує у дитини бережливость.
Виходячи з дому з дитиною, потрібно привчити її складами свої ігри та іграшки перед цим. Необхідно проявити вимогливість до своїх дітей і вчасно вміти проконтролювати їхню роботу.
Всі види праці, які під силу дошкільникові, цінні для його різнобічного, фізичного і психічного розвитку, для формування особистості.