М. Слов`янськ. Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу № 66 «Журавлик»

 





Для Вас батьки

Пам'ятка

Виховуємо у дошкольника свідоме ставлення до себе

  • Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.
  • Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.
  • Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаеш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.
  • З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.
  • Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комуь-чомусь переваг та відмова від них.
  • Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукта.
  • Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.
  • Заохочуємо робити припущення, обгрунтовувати та висловлювати власну думку.
  • Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.
  • Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, засередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.
Плекаємо мовленнєу особистість
  • Дбаємо про розвиток мовленнєвої особистості, намагаємося не уподібнювати зайняття з мови урокам.
  • Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей, що навколо та самої себе.
  • Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та "млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.
  • Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо пріоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.
  • Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а важливий засіб спілкування.
  • Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого розвтику дошкольника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді як саме він є важливим показником особистісного ставлення вихованця.
  • Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.
  • Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навченний не означає "розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання - вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винести для себе щось корисне з примусового читання?
Сприяємо фізичному зростанню дошкільника
  • Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною діяльністю дитини.
  • Спокійно розглядаємо разом з дитиною людьське тіло, повідомляємо елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.
  • Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя, призначення статевих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо диференціювати статеву належність людини.
  • Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби, самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання та неблагополуччя.
  • Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому, для життя і здоров'я; обігруємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині апробувати елементарні способи виходу з них.
  • Виховуємо основні фізичні якості: вправніть, витривалість, доступні вікові силу та швидкість, схильність до рухової активності.
  • Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї звички протистояти нездоровим впливам.
  • Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти, підтримувати, доступними способами поліпшувати його.
Громадянське виховання

Обов'язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки.

Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:

  • Обов'язок перед самим собою;
  • Перед сім'єю;
  • Перед державою;
  • Перед іншими людьми.

Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки?  От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:
  • не можна байдикувати, коли всі працюють;
  • не можна сміятися над старістю;
  • не можна вступати в суперечки з дорослими;
  • не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
  • не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
  • не можна робити те, що засуджують старші;
  • не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
  • не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
  • не можна сидати обідати, не запросивши старшого;
  • не можна чекати, доки з тобой привітається старший, ти повинен привітатися першим.

 

Батьківський лекторій

 

    У чому мудрість батьківської любові?

 

Чи доводилось вам, шановні, замислюватись над тим, які ми всі різні — не тільки зовні, а й за своєю по­ведінкою, думками — взагалі за ставленням до життя? На­певне, в цьому є свій сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і від­криває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але навіть і в розмаїтті завжди можна знайти щось подіб­не, те спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість у ставленні батьків до своїх дітей ми й поведе­мо розмову.

Розпочнемо з елемен­тарного — зі спостережен­ня. Його об'єктом оберемо мам, які гуляють зі своїми синами й доньками на ди­тячому майданчику. Кожна спостережлива людина мо­же швидко поділити їх на два типи: "Ти не забився? Тобі не боляче?" — розпач­ливо запитують перші, і "Нічого, до весілля зажи­ве", — оптимістично коментують другі, якщо дитина впа­ла з гірки, гойдалки, забилася, придушила пальчик або­що. І реакція дітей практично завжди відповідна: одні ма­лята починають голосно та невтішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю "травмою" і хороб­ро терпіли біль; інші "мужньо" піднімаються, тамуючи біль, повторюючи мамині слова та намагаючись не показати, що їм боляче, і навіть посміятися із себе і з того, що з ними сталося.

Що це? Підвищена чутливість до болю в одних і не сприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного, уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може щось інше? Щоб розібратися, поміркуймо над тим, що вже засвоїли ці дві групи малят. Перші зрозуміли таке: падати боляче,чим голосніше кричиш — тим більше співчуття викликаєш; завжди можна розраховувати на те, що тебе втішатимуть;можна вигідно використати становище потерпілого, зви­нуватити за свою невдачу когось або щось і завжди знайти собі підтримку в дорослих. Діти другої групи, які не зосе­реджуються на невдачах, не чекають щохвилини чиєїсь до­помоги, навчаються на власних помилках безпечної пове­дінки, у них гартується сила волі, виробляютьсясамостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети, ставлення до життя оптимістичне.

Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (ма­теринська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидаються на допомогу, виходячи, насамперед, із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять "загоювати рани" і не хочуть замислюватися про те, що рано чи пізно їхнім чадам все одно обов'язково доведеть­ся зіткнутися в реальному житті з набагато більшими проблемами та труднощами, а поряд може нікого не бути. Незагартованій дитині загрожує велика небезпека злама­тися під тягарем сучасного життя. Проте не завжди виправданою є і позиція другої групи батьків. Адже спрощене ставлення до дитячих проб­лем може призвести до виникнення великої дистанції в стосунках. Дитина може втратити потребу у прихиль­ності до близьких людей, її поведінка стає неконтрольованою, необережною, що може бути небезпечним, при­звести до травмування. І хоч це крайнощі, їх треба передбачати у стосунках з дітьми.

 Отже, погодьмося: входження малої дитини в само­стійне життя має бути доцільно організоване батька­ми без зайвої авторитарності, але й без надмірного потурання.

Чи можна казати про те, що одні батьки люблять своїх дітей більше, а інші — менше? Правильно, мабуть, було бсказати, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, гідного життя, свій власнийжиттєвий досвід та нереалізовані мрії. Більше того, внутріш­ня потреба батьків мати й любити дитину, бажання вирости­ти її здоровою та щасливою часто перебуває у суперечності із зовнішніми об'єктивними причинами: незнанням та невмін­ням це робити, з несприятливими умовами реалізації цих прагнень та із нездатністю подолати стереотипне мис­лення про те, що виховання дитини — приватна спра­ва: моя, мовляв, дитина — як хочу, так і виховую.

Цікаво, що батьки виховують своїх чад здебільшого так, як виховували у дитинстві їх самих. І не втомлюються прицьому дивуватися, що ефект часто виявляється протилеж­ним бажаному, тому, якого свого часу досягли їхні батьки.А причина в тому, що немає однакових батьків, як не­має однакових дітей. Кожна особистість неповторна й самоцінна, і до кожної бажано шукати свій підхід.

У питаннях виховання варто виходити саме з такого ро­зуміння інших та з інтересів дитини, які не слід обмежува­ти сьогоднішнім днем. Важливо бачити велику життєву пер­спективу, дбати про те, щоб дитина навчилася жити у гармонії з довкіллям.

Отже, батьки повинні не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на свої помилки та самостійний вибір. Тур­бота про дітей зовсім не означає, що їх треба захищати від будь-яких самостійних кроків. Безперечно, доки дітлахи малі,треба бути максимально уважними до них, щоб забезпечи­ти їх усім необхідним для життя. Адже кожна проблема, якавиникає в житті маленької дитини, — це, насамперед, проб­лема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все потрібнедля нормального самопочуття (тобто раціональне та вчас­не харчування, належні санітарно-гігієнічні умови, доціль­ний режим дня тощо), вона просто може не вижити.

Однак у міру того, як дитина росте, — починаючи десь із дев'яти місяців, з

найперших її спроб вибору, батьки мають постійно й непомітно для маляти надавати йому пра­во самому долати труднощі, які постають перед ним. Від самостійного подолання фізичних перешкод діти поступо­во і природно переходитимуть до самостійного, адекват­ного та доцільного прийняття рішень, до відповідальності за себе й свої вчинки. Отже, любов батьків та їхнє став­лення до дитини, зрештою, визначають те, як останні справлятимуться з більшістю своїх проблем.

 

     Пам'ятка для батьків

 

Батьківська любов має бути мудрою
Дорогою до садочка...

                                  

Вранці батьки поспішають на роботу,а діти — ні... Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка, навіть якщо він розташований поруч з будинком, є чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?   

Вранці малюки, які не виспалися, вередують,батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а  якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?    

Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, у дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.    

У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчують­ся на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно — зате весело!   

Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна вико­ристовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Нап­риклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.     

Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад, зелений, і називає предмети тільки цього кольору. За кілька днів — жовтий тощо.    

  За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самими правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища, казкових героїв.

Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показати, як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.   

   Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад «Руда, хитра... (не відгадав — продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».

Ось так. Спробуйте! Можливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам втомливою та одноманітною.

  

Яка якість спілкування у вашій родині?

 

     Це набуває особливого значення, коли на сім'ю об­рушуються всілякі напасті або виникає конфлікт. У сімейних стосунках може виникати напруженість, коли проходить перевірку здатність ефективно обмінюватися інформацією, наприклад в екстреній ситуації або ситуації підвищеної емоційності.

У такі періоди велике значення має не те, через які труднощі та розбіжності доводиться пройти сім'ї, але як це відбувається. Це "як" безпосе­редньо залежить від уміння спілкуватися один з одним.

Періоди напруженості піднімають багато важливий питань, що стосуються спілкування, які вимагають чітко-1-ї відповіді:

Зіштовхнувшись із серйозним викликом, чи мо­жуть члени сім'ї продовжувати в достатній мірі інформувати один одного?

Чи можуть вони зберігати надійний зв'язок?

Чи можуть вони виражати свої щирі почуття і по­треби?

Чи можуть вони прислухатися до турбот один од­ного?

Чи можуть вони без побоювання висловлювати незгоду?

Чи можуть вони отримувати користь з постійного обміну інформацією, поглиблюючи довіру і близькість?

Ефективне спілкування - це навичка, необхідна всім членам сім'ї, щоб успішно виконати всі ці зав­дання і відповісти на всі питання.

Щоб підтримувати спілкування на належному рівні, одиноким батькам необхідно точно змоделювати, чого вони хочуть. Неговірка мати, яка скаржиться на те, що діти надто мовчазні, криклива мати, репетує на дітей, які голосно шумлять, саркастич­на мати, яка ненавидить, коли власні діти піднімають її на сміх, - такі матері лише моделюють і заохочують поведінку, яку жадають виправити.

Насамперед, якщо дитина погано себе веде, бать­ко повинен запитати самого себе: "Чи не я подаю їй поганий приклад або ще якимось чином сприяю до такої поведінки?" І якщо це так, то самий вірний спосіб допомогти дитині змінити поведінку, це спочатку змінити свою власну.

Що таке спілкування і чому воно так важливо?

Найпростіший спосіб оцінити важливість спілкування - це подумати про нього як про обмін інформацією між почуттями, думками і поведінкою. Поки людина не поділиться цими даними про себе, вони залишаються конфіденційними і доступними оточуючим тільки за допомогою припущень і чу­ток. Щоб інформація стала доступна іншим, нею потрібно поділитися, а щоб зрозуміти оточуючих, потрібно їх вислухати.

Не існує ніякого читання думок. У кожного члена сім'ї є два обов'язки. По-перше, він повинен ділитися інформацією про себе, щоб бути правиль­но зрозумілим. По-друге, він повинен уважно при­слухатися до інших, щоб зрозуміти їх.

Якщо члени сім'ї починають нехтувати будь-яким з цих основних моментів спілкування, їх зв'язок порушується, інформація про почуття, думки і поведінку один одного виявляється неповноцінною.

Для самих батьків вміти ділитися інформацією або бути гарними слухачами недостатньо. Вони повинні моделювати і те й інше.

Важливість спілкування стає зрозумілою, коли є недостатній обмін важливою інформацією, коли хтось занадто мало ділиться з іншими або слухає їх.

У цей момент порушується значна внутрішня психологічна потреба сім'ї - потреба знати. За це негайно доводиться розплачуватися.

Наприклад, розглянемо гіпотетичний випадок матері двох дітей молодшого шкільного віку.

    Прийшовши додому з роботи, вона виявляє, що і син, і дочка по незрозумілій причині відсутні. Вони не залишили записки, де їх шукати. Мати починає турбуватися. Де діти?

    Через півгодини її занепокоєння посилюється і пе­реходить у тривогу. Що, якщо їх образили?

    Ще через годину непотрібних дзвінків і безпорад­ного очікування вона починає відповідати на свої жахливі питання власними гіршими страхами.

     Погані новини краще, ніж ніяких, тому вона сама заповнює відсутність інформації, приходячи до висновку, що діти, швидше за все, потрапили під машину по дорозі зі школи додому.

І тут вони ввалюються у двері, посміхаючись і сміючись, задоволені, щасливі бачити маму, але дуже здивовані виразом несхвалення на її зазви­чай доброзичливому обличчі.

Чи не сталося чого, дивуються вони. Чи зустрічає їхня мама бадьорим: "Ласкаво просимо додому"? Ні. Замість цього на них обрушується її гнів! "Де ви були, як ви сміли втекти, не запитавши у мене до­зволу?"

Чому гнів? Коли члени сім'ї порушують потреби інших у знанні, виникає занепокоєння, часто зна­ходить вихід в осудженні того, хто вирішив не ділитися інформацією, якої не вистачає, як у дано­му випадку діти Елізи. У загальних інтересах всіх членів сім'ї інформувати один одного відповідним чином.

Значить, одна з функцій спілкування - задовольня­ти потребу в знанні.

Спілкування виконує і ще одну функцію - вислов­люючись, формувати образ власного "я". Чому так важливо висловитися?

Тому що це дає можливість членам сім'ї реалізувати другу психологічну потребу зробити так, щоб про тебе знали.

Ця функція спілкування здійснюється декількома способами:

Висловлюючись, людина висловлює свої почуття, думки, ділиться досвідом.

Висловлюючись, людина пояснює свою думку і переконання, висловлює свою точку зору.

Висловлюючись, людина отримує інформацію.

Висловлюючись, людина дає відсіч тому, що їй не подобається, займає оборонну позицію, коли відчуває себе несправедливо скривдженою.

Висловлюючись, людина вирішує розбіжності шля­хом зіставлення різних думок.

Всі ці п'ять способів показують, що кожен несе відповідальність за те, що знають про нього інші. У процесі спілкування ми набуваємо публічне виз­нання особистості.

Щоб навчити дитину висловлюватися, батьки повинні переконатися, що дотримуються три умо­ви:

Батьки повинні самі вміти висловлюватися.

Вони повинні хвалити дитину, що зважилася щось розповісти про себе.

Вони повинні створити таку обстановку в сім'ї, в якій дитина висловлюється не відчуває небезпе­ки, загрози бути ображеною чи покараною.

Навчившись висловлюватися в сім'ї, діти будуть відчувати себе впевнено і пізніше, коли їм дове­деться висловлюватися в суспільстві однолітків. Вони зуміють використати інструмент спілкування, щоб відстоювати свої переконання і бажання і за­хищати свої права.

Дітям, які виросли в родині, де вміння висловлюва­тися не було виховане, не заохочувалося або навіть каралося може нанести велику шкоду і при­чиняти страждання.

Такі діти отримують інший навик: вміння мовчати. Замість того щоб вчитися висловлювати свої почут­тя і переживання, вони вчаться тримати язик за зу­бами. Замість того щоб вчитися відстоювати свою точку зору, вони вчаться зважати на думку інших. Замість того щоб вчитися питати, вони вчаться че­кати, поки їм щось повідомлять. Замість того щоб вчитися захищатися від поганого з ними поводжен­ня, вони вчаться миритися з будь-яким звернен­ням.

Замість того щоб вчитися зіставляти явні відмінності, вони вчаться поступатися, щоб уникну­ти конфлікту. В результаті діти з таких сімей рос­туть конформними. Вони схильні до небезпеки сильно залежатиме від правил, що встановлюють­ся іншими, і не вміють відстоювати власні. Вони ри­зикують відмовитися від самовираження з одного лише небажання висловлюватися. У крайньому ви­падку в більш пізніх відносинах вони ризикують виявитися "жертвами ".

Безумовно, розповідаючи про себе, потрібно бачи­ти допустимі межі: людина не повинна заважати го­ворити іншим. Зрештою, і вміння мовчати теж має одну позитивну сторону: воно має на увазі здатність слухати. Діти обов'язково повинні цьому вчитися.

Розмовляючи, не можна ображати і зачіпати оточу­ючих. Щоб добитися цього, батьки самі повинні змоделювати свою манеру говорити так, як їм хотілося б навчити дітей, і контролювати сімейне спілкування, стримуючи його в межах люб'язності і поваги.

Щоб зберегти родинні зв'язки і власне "я", кожен член родини повинен мати свободу і нести відповідальність за особисті висловлювання. Адже на карту поставлені - потреба знати про інших і по­треба, щоб знали про тебе.

 

Тож як батькам потрібно готувати дитину до вступу в дитячий садок?

 

•   Тренувати, буквально, від народження, систему адаптаційних механізмів у дитини і привчати її заздалегідь до таких умов і ситуацій, у яких їй потрібно змінювати форми поведінки.

•   Не обговорювати при дитині проблеми, які пов'язані з дитячим садком.

•   Усунути анамнестичні фактори ризику, які пов'язані з умовами соціального середовища.

•   Заздалегідь дізнатися про всі нові моменти в режимі дня дитячого садка та увести їх до режиму дня дитини вдома.

•   Підвищити роль загартовуючих заходів

•   Якомога раніше ознайомити дитину з дитячим садком, дітьми.

•  Намагатися віддати дитину до групи садка, де с знайомі діти, з якими вона грається вдома

•   Позитивно налаштовувати дитину на те, що вона теж скоро туди піде.

•   Вчити дитину всіх необхідних павичок обслуговування.

•   Дуже важливо навчити маля гратися.

•   Не загрожувати дитині дитячим садком як покаранням за дитячі гріхи, а також за неслухняність.

•   Не нервувати і не показувати свою тривожність на порозі вступу дитини в дитячий садок.

•   Продумати і зробити так, щоб дитина перші дні не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин.

•      Продумати і зробити так, щоб дитина перші дні не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин.

•   По можливості розширювати коло спілкування дитини (сусіди, знайомі тощо).

•   Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.

•   Постійно говорити дитині, що вона дорога, кохана тощо.

•   Налаштовувати на мажорний лад. Навіювати малюку думки про те, як це чудово, що він доріс до дитячого садка і скоро почне його відвідувати.

•   Налаштовувати на мажорний лад. Навіювати малюку думки про те, як це чудово, що він доріс до дитячого садка і скоро почне його відвідувати.

      А тепер розглянемо, як потрібно поводитися батькам із дитиною, яка вперше почала відвідувати дитячий садок: У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею якийсь час на прогулянці, до обіду. Не запізнюйтеся хоча б у перші дні, забирайте дитину вчасно. У наступні дні поступово збільшуйте перебування дитини в групі протягом тижня, починаючи з 1—2 годин, щоб вона усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повертається

      А тепер розглянемо, як потрібно поводитися батькам із дитиною, яка вперше почала відвідувати дитячий садок: У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею якийсь час на прогулянці, до обіду. Не запізнюйтеся хоча б у перші дні, забирайте дитину вчасно. У наступні дні поступово збільшуйте перебування дитини в групі протягом тижня, починаючи з 1—2 годин, щоб вона усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повертається

•   Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку.

•   Пограйтеся з дитиною домашніми іграшками в «Дитячий садок», де якоюсь із іграшок буде сама дитина.

•   Поспостерігайте, що робить ця іграшка, яка говорить, допоможіть разом із дитиною знайти їй друзів.

•   Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім'ї.

•   Бережіть її нервову систему.

•   Не збільшуйте, а навпаки — зменшуйте навантаження на нервову систему.

•   Якомога раніше повідомте педагогів про індивідуальні особливості вашого малюка.

•   Удома у вихідні дні необхідно дотримуватися такого самого режиму дня, як і в дитячому садочку

•   Не реагуйте на витівки та не сваріть за вередування.

•   залишіть дитину на кілька днів удома і виконуйте всі рекомендації психолога та лікаря.

 

                                   Як привчати дошкільника до праці

 

     З раннього віку необхідно привчати дитину до самообслуговування, до прибирання своїх іграшок, до допомоги своїм рідним у домашній роботі. Дошкільники легко і з великим задоволенням наслідують працю батьків, виконують доручення дорослих. Спочатку їм просто цікаво. А поступово, якщо в сім'ї систематично заохочують до праці, хвалять за невеликі досягнення, у них виникає бажання допомогти дорослим, складаються трудові навички і звички, проявляється працелюбність.

     Дошкільний вік - сприятливий період, під час якого формуються цінні якості, необхідні людині. На основі правильного трудового виховання, отриманого в дошкільному віці, у дітей розвиватиметься бажання працювати і в старшому віці. Своєчасне трудове виховання необхідне і для підготовки дитини до школи, де зміст навчання і життя пов'язані з працею

          Для дошкільників характерне прагнення до активної діяльності. Дорослим важливо давати правильний напрямок цієї активності і самостійності, організовуючи ігри дітей, різні заняття, посильний труд, а також спостереження праці дорослих.

      Діти, як правило, з охотою виконують будь-яку роботу, пов'язану з домашнім господарством. Самообслуговування їх заохочує не завжди, особливо у старшому дошкільному віці.

Дитина обов'язково повинна закінчити почату роботу і виконати її охайно. Потрібно підтримувати ініціативу, яку проявляє дитина до праці.

     Дорослі повинні керувати працею дітей так, щоб ця праця мала виховний характер. Дошкільника, у якого життєвий досвід дуже малий, потрібно вчити працювати. Показ, розповідання, заохочення, нагорода, заохочення до спільної праці - види роботи, за допомогою яких можна навчити і привчити дитину до праці, потрібно враховувати її емоційність, бажання гратися.

     Потрібно виховувати інтерес до результатів праці, тобто знаходити радість і задоволення від закінченої справи.

 

     Враховуючи, що гра і праця дошкільників тісно пов'язана, потрібно використовувати гру для заохочення дитини до праці, виховання бажання працювати.

 

     Слід відзначити, що ремонтувати іграшки потрібно разом з дітьми, заохочувати до ремонту і виховувати вміння ремонтувати. Це виховує у дитини бережливость.

 

     Виходячи з дому з дитиною, потрібно привчити її складами свої ігри та іграшки перед цим. Необхідно проявити вимогливість до своїх дітей і вчасно вміти проконтролювати їхню роботу.

     Всі види праці, які під силу дошкільникові, цінні для його різнобічного, фізичного і психічного розвитку, для формування особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


1
2
3
4
5